Frostpunk: суспільне виживання

Студія 11bit studios здобула славу завдяки грі This war of mine, симулятору виживання невеликого колективу містян в умовах громадянської війни. Frostpunk багато в чому продовжує цю логіку. На вас чекають неоднозначні моральні вибори під обгорткою симулятора/стратегії. Пройшов рік із моменту запуску унікальної гри про морозний steampunk, і вона зазнала багатьох змін: була проведена оптимізація, додані нові сценарії та нескінченний режим.

Місто має вижити!

Загальна мета гри проста – відбудувати поселення в котловині і вижити під час нового льодовикового періоду. На практиці все виявляється дещо складніше. Потреби мешканців діляться на суспільні та особисті. Перші – це дві шкали «Невдоволення» та «Надія». Гра постійно підкидає міні-задачі від жителів, за умови виконання яких надія зростає, а невдоволення падає, в разі ж провалу – навпаки. Якщо шкала невдоволення дійде до піку або надія впаде до мінімуму, люди скинуть вас.

Другий набір – це стандартні потреби людей альтернативної вікторіанської епохи. Їх треба нагодувати, забезпечити житлом, обігріти, вилікувати хворих і знизити смертність. Звичайно, існують шляхи зміни ставлення людей до ситуації. Наприклад, бійцівська арена або паб, де жителям одразу стане тепліше і веселіше. Окрім того, є закони та обіцянки, які теж впливають на параметри невдоволення і надії.

У візуальному плані гра виділяється більше графічним дизайном, аніж графікою (вона тут середня). На жаль, у візуальному плані у грі не відбувається майже нічого активного. Вона дуже камерна: фактично, один кратер на весь час гри та біла мапа навколишньої території з ярликами потенційно цікавих локацій з ресурсами. Навіть фінальна розкадровка того, як ваше місто розвивалося, не надто захоплива. Хоча слід відзначити можливість подивитися на місто ніби через інфрачервону камеру. На атмосферу гри, окрім графіки, працює музика, яка чітко відповідає жанру та епосі, а звуки працюючого котла чи фабрики здатні розвіяти тугу за заводами.

Виклики у грі також можна умовно розділити на дві частини – погода та ресурси. Клімат у Frostpunk безповоротно змінився на новий льодовиковий період після виверження вулканів, чиї викиди затьмарили сонце. Групка ще живих людей, використовуючи супертехнології за канонами steampunk-у, намагаються вижити. Температура постійно падає від -20С до -120С та навіть нижче, і єдиний спосіб виживання – гра на випередження.

З ресурсами завжди дуже погано. Їх постійно бракує. Для досліджень потрібні ресурси, для живлення парового генератору в центрі міста потрібні ресурси, для будівництва шахт для ресурсів потрібні ресурси, для того щоб відрядити експедицію за ресурсами… ну ви зрозуміли. Тож дуже легко загнати себе в глухий кут на початкових етапах. Часто можна програти через те, що вам не вистачило трохи деревини, заліза або вугілля. Під час першого проходження це дуже ймовірно станеться, оскільки перші дні в цій грі є надважливими та критичними, а інформації про те, що саме є важливим і критичним, іще немає.

З таких моментів і випливає нюанс гри, на відміну від багатьох інших стратегій: замість того щоб видати правила світу, а потім за їх виконання нагородити або за недотримання – покарати, гра несподівано вставлятиме вам палки в колеса. На перших етапах у цій грі дуже важко піймати момент, коли ще секунду тому вас водили за ручку, раптом завели у печеру з ведмедем і залишили, і тут виявилось, що варто було підібрати ту палицю, яку ви бачили біля входу. З іншого боку, під час другого проходження така схема робить вас майстром – хоч і сивим через перманентний стрес і азарт першого проходження, ну, чи через сніг на голові. На жаль, після того, як знайдено оптимальну формулу виживання, єдиним хто регулює складність гри, стає сам гравець, який може з власної волі накладати на себе обмеження в законах. А вибрати тут є з чого.

Пісня льоду та пару

Те, що відрізняє гру від більшості стратегій – закони, які регулюють існування вашого обмороженого суспільства. Закони впливають на роботу, медичну допомогу, харчування та інші важливі аспекти повсякденного життя. Крім того, вони варіюються від на перший погляд смішних, як закон про суп, до серйозних моральних виборів, як-то робота дітей нарівні з дорослими на морозі або питання, що робити з тілами – ховати чи скидати в холодну яму, щоб використовувати як органи або як перегній в теплицю.

Майже всі «ефективні» рішення є спірними. А на пізнішому етапі відкривається можливість розвивати ідеологію, створити секту чи поліцейську державу, а потім, іще далі – наректи себе Богом. Кожний крок у цей бік полегшує гру, дає інструменти для маніпулювання масами, а останній вибір взагалі підніме параметр Надії до максимуму і втримає його там.

Коли треба думати, як одягнути нагодувати і вилікувати 600 осіб, індивід і його потреби відходять на другий план. І на найвищому рівні складності вибір, чи прийняти до себе людей, що благають у вас прихистку, не здається таким очевидним.

Як і у минулій грі студії – This War of Mine, де вам були підконтрольні декілька персонажів, до яких можна було прив’язатися, – розробник тут спробував вчинити схожим чином, надавши кожному жителю ім’я, але через розміри міста ви цього не помітите. «Я такий нещасний, мені сумно і холодно, там, щоправда, ще чотири сотні людей зі своїми проблемами, але подивися на мене», – так виглядають спроби окремих людей привернути до себе увагу. Їхніх імен ви не запам’ятовуватимете, так само і їхні місця роботи, бо будете занадто зайняті виживанням.

І, як не дивно, це найкращий момент гри, її головна ідея і те, що можна дати відчути по-справжньому лише коли ти відповідальний за життя цілого міста. Які рішення ви прийматимете, щоб забезпечити виживання суспільства? Чи справді ви готові перетворити людей на бездумні та залякані ґвинтики машини заради їхнього ж виживання? І ким станете в цьому процесі ви самі? Всі ці питання гра поставить перед вами непомітно для вас.

Однак, на жаль, через обраний екстремальний сеттінг у вигляді нового льодовикового періоду для моральної дилеми залишається не так і багато місця. Лише перед фінальними титрами ми бачимо відкрите питання: «Місто вижило, але чи було воно того варте?», але щойно пережиті -150 градусів ставлять інше питання – «Серйозно? Моральна неоднозначність мене СПРАВДІ має хвилювати?».

“Він не звинувачував людей у байдужості. Він зрозумів давно, звідки ця душевна тупість, душевний холод. Мороз, той самий, який перетворював на лід слину на льоту, дібрався і до людської душі. Якщо могли промерзнути кістки, міг промерзнути і отупіти мозок, могла промерзнути і душа. На морозі не можна було думати ні про що. Все було просто. У холод і голод мозок забезпечувався харчуванням погано, клітини мозку сохли – це був явний матеріальний процес, і бог його знає, чи був цей процес зворотним, як кажуть в медицині, подібно до відмороження, чи руйнування були навічно. Так і душа – вона промерзла, стиснулася і, можливо, назавжди залишиться холодною“.
«Колимські розповіді» Варлам Шаламов.

Розробники знову хотіли показати нам, ким ми можемо стати у критичних ситуаціях, і у них це вийшло добре, хоч і не так проникаюче в душу, як минулого разу. Тож рекомендую гру тим, кому до вподоби хардкор і потреба подумати. Звичайно, є і мінуси. Проте основні з них – це мінімальна реграбельність, проблема з варіативністю та абсолютна безжалісність до вашого часу.

МІНІМАЛЬНІ СИСТЕМНІ ВИМОГИ:

Платформа: Windows 7/8/10 64-bit

Процесор: 3.2 GHz Dual Core Processor

Оперативна пам’ять: 4 GB

Відеокарта: GeForce GTX 660, Radeon R7 370 або аналогічна з 2 GB відео-пам’яті

Місце на диску: 8 GB