By Маленьке беззахисне Ягня ведуть принести у жертву. Цей моторошний ритуал більше нагадує мафіозну розправу, аніж релігійну практику. І справді, четверо потвор, що зібралися на жертвоприношення, втішені не стільки дотриманням обряду, скільки тим, що “Стару Віру буде збережено” – себто їхнє домінування над живим світом ніхто не зможе порушити. Але що ж такого їм усім могло зробити маленьке Ягня?
Щось у їхньому ритуалі йде не так і Ягня опиняється перед загадковою постаттю – Тим-Хто-Чекає. Він висуває доволі привабливу пропозицію: повернення до життя і неймовірну силу, що криється у так званій Червоній Короні. І за все це Той-Хто-Чекає просить створити культ в його ім’я у світі живих. Так починається історія помсти під назвою Cult of the Lamb (“Культ Ягняти”).
Різанина, ритуали та риболовля
“Культ Ягняти” можна поділити на три принципово відмінні категорії активностей:
- бойові вилазки,
- розбудова власного культу та
- мініігри.
Бойові вилазки, або як їх тут називають “хрестові походи” – це швидкі битви у процедурно згенерованих локаціях, поділених на “кімнати”. Кожна земля Старої Віри відповідає одному з чотирьох єпископів і має свої особливості. Скажімо, у павучому царстві Шовкової Колиски багато ворогів падатимуть на вас згори, а у грибному лісі Анура вас атакуватимуть стрибучі отруйні жаби. Втім, не можна сказати, що локації радикально відрізняються за відчуттями. Схеми атак більшості ворогів зводяться до випаду – просто хтось із них той випад робить повільніше, хтось більш різко, а хтось має додаткові ефекти.
А от в чому різниця справді разюча – то це у арсеналі зброї, доступної Ягняті. За деяких обставин потужний, але повільний бойовий молот – це найкраще, що тільки може бути, за інших – він просто не годиться і його використання швидко призведе до поразки. На початку кожного “хрестового походу” зброя і закляття видаються випадковим чином. Це додає елемент не дуже виправданої імовірності, з одного боку, але з іншого – це робить гру цікавішою, бо привчає до гнучкої зміни тактики.
Кожна серія цих походів закінчується двобоєм із босом – одним із монструозних єпископів Старої Віри. Знищення усіх чотирьох виконає забаганку Того-Хто-Чекає.
Але насправді бої займають не більше половини ігрового часу. Решту Ягня приділяє розбудові своєї релігії. Ця розбудова складається не тільки і не стільки будівництва, скільки із взаємодії зі своїми послідовниками – милими звірятками: Ягня читатиме їм проповіді, проголошуватиме доктрини, роздаватиме благословення, проводитиме ритуали, заслуховуватиме сповіді, куховаритиме, лікуватиме і відспівуватиме послідовників.
Ягня починає з всього лише одного учня, а нових знаходитиме у “хрестових походах”, рятуватиме їх із лап Старої Віри, викуповуватиме у страхітливого ненажерливого павука (іноді зі знижкою, якщо істота хвора чи має якісь інші вади). Усі міні-боси після перемоги Ягняти над ними також зречуться Старої Віри і долучаться до нового культу.
Навіщо це все Ягняті? Послідовники продукують надважливий ресурс – віру. З накопиченням віри Ягняті відкриватимуться нові можливості як із розбудови бази, так і в боях із невірними. Ступінь відданості пастви відчутно впливає на багато дрібних речей у грі, тож про паству справді варто піклуватися: готувати їм нормальні страви, виконувати їхні маленькі проханнячка, робити подарунки, слідкувати, щоби все лайно було прибране.
Так, ваші послідовники КАКАЮТЬ (а іноді ще й блюють)! І це впливає на санітарні умови, і може призвести до поширення хвороб. Більше того, серед послідовників трапляються такі, хто дуже прейматиметься, коли побачить лайно, а інші будуть з цього реготати типу “Га-га-га, дивись, лайно!”. Це максимально трешово і по-своєму мило.
І так, послідовники часом помирають. Навіть якщо їх добре годувати і лікувати, вони помиратимуть від старості (і з цим пов’язано чимало релігійних доктрин, які можна у гру проголосити), тож під кінець основного сюжету у мене була парафія із 20 вірних, але і могил на цвинтарі було не менше.
У час, вільний від релігійних воєн та душпастирських справ, Ягня може піти порибалити, зіграти в кості та зустрітися із цікавими персонажами, які розкажуть більше про ігровий світ або ж відкриють Ягняті нові можливості у обмін на ту чи іншу послугу.
Краще за власні джерела
І стилістично, і за своїм ігроладом Cult of the Lamb має двох чітких натхненників: Don’t Starve (в розбудові бази) та The Binding of Isaac (в бойовій частині гри). Це два дуже несхожі між собою джерела, але “Культ Ягняти” неочікувано вдало сполучає ці ігри і навіть в чомусь вдосконалює їхні формули.
Порівняно з Don’t Starve, розбудова бази тут геть не напрягає. Спочатку підтримувати ідеальну ситість, віру і чистоту на базі може бути непросто, але з часом всі ці процеси стають легшими і ніколи не вимагають того шаленого поспіху, який ми бачили в усіх ітераціях Don’t Starve. Неймовірно, яку приємну гру можна створити, якщо твої підопічні не помирають від голоду щоп’ятьхвилин!
З іншого боку, якщо говорити про The Binding of Isaac, то і ця гра, і “Культ Ягняти” сполучаюьб в собі миле та огидне та обігрують релігійні теми. Проте “Культ Ягняти” робить це набагато тонше і цікавіше. Уже з перших хвилин The Binding of Isaac можна підсумувати, що “всі віруючі упороті і небезпечні” і далі всю гру просто морщитися від побаченого на екрані. Ніяких особливих одкровень не буде. Натомість “Культ Ягняти” дає гравцю вибір, яким саме ви зробите свій культ: ви можете роздавати гроші своїй пастві або вибивати з них пожертви. Ви можете приносити своїх послідовників у жертву різноманітним сумнівним силам або ж возносити їх на небеса. Ви можете зробити з них аскетів або заохочувати їх до веселощів і танців. Ви можете шанувати старших або вбивати літніх членів парафії, які вже не можуть будувати чи добувати ресурси. Ви можете запровадити інститут шлюбу. Ви можете запровадити канібалізм. Ви можете обкурювати своїх послідовників грибами.
Гра на середньому режимі складності достатньо проста, щоби нормально справитися і без запровадження зловісних практик, тож вибір тут за вами – яку віру будувати.
В цілому, попри попри всю свою мультяшність (і подекуди упоротість) “Культ Ягняти” є непоганим матеріалом для рефлексії щодо релігійних практик. Скажімо, моя конфесія в реальному житті не має посту і часом навіть трактує його як духовно шкідливу практику. Сучасне агностично-атеїстичне суспільство також рідко шанує добровільне голодування в ім’я вищого блага. Але в “Культі Ягняти”, коли на початку ви не маєте чим годувати своїх послідовників, запровадження посту (і приготування їжі з трави) здається максимально здравою і практичною ідеєю.
Постають й інші запитання: що саме робить з Ягняти бога? Віра послідовників, знищення інших богоподібних істот чи страхітлива Червона Корона? Корона дає силу, але сама нічого не може зробити і потребує носія. Знищення могутніх конкурентів вирішує деякі проблеми, але саме по собі нічого не міняє. Отже, справа у вірі. Тоді чи правий Той-Хто-Чекає, що віра – це просто ресурс? Можливо, з точки зору окремого члена культу, це дійсно гра про культ. Втім, з плином сюжету чимдалі більше складається враження, про яке я сказав на самому початку – це гра про мафіозні розборки, буквально про поділ сфер впливу.
Cult of the Lamb – це один з нечастих прикладів дуже вдалого сполучення різних жанрів та якісної роботи з джерелами власного натхнення. Всі елементи “Культу Ягняти” підсилюють і доповнюють одне одного. Може це не та гра, яку є смисл проходити кілька разів, але для автора даних рядків це були близько 30 годин веселого, при цьому не надто напруженого і не геть позбавленого смислу відпочинку.
Ігровимір! 