By В цій грі ви – воронятко, яке працює женцем душ, забирає їх на той світ. І цей птах не унікальний з такою цікавою посадою, він є лише одним із багатьох співробітників чималої бюрократичної контори, що виконує підряд для Смерті. Ворони користуються різноманітними бонусами своєї роботи, як-то гарантовані умови безпеки праці, пересування через службові портали у вигляді дверей, а також відсутність старіння у будь-який час, поки ворона не на завданні. Однак якось наш маленький герой, будучи при виконанні, втрачає душу, яку мав би зібрати і доставити. З цього починається красива, трохи сумна, нерідко смішна і повчальна подорож.
Death’s Door (“Двері смерті”) – це “камерна” метроідванія. З одного боку, як і в будь-якій грі цього жанру, тут багато різних локацій, до яких ви повертатиметеся відкривши деінде нові здібності свого пернатого героя. Як і в будь-якій ХОРОШІЙ метроідванії, різні частини світу Death’s Door логічно взаємопов’язані, але при цьому й принципово відмінні за атмосферою і характером випробувань, які на вас чекають. Проте розміри локацій, та і всієї гри в цілому, відносно невеликі. Заблукати можна, але й знову знайти свій шлях нескладно. І після усунення усіх перепон відстані між контрольними точками (дверима) можна подолати здебільшого за 1-2 хвилини.
Це не значить, що гра геть коротка – у мене проходження разом з епілогом зайняло 18 годин, – але це помітно знижує рівень фрустрації. По-перше, невеликі локації означають, що необхідність повертатися і щось шукати рідко затримує вас надовго, локації не встигають набриднути. По-друге, це полегшує робіння пауз у грі: не обов’язково грати дві-три години поспіль, щоби встигнути пройти локацію. Гадаю, це особливо актуально в умовах, коли електропостачання є нестабільним.
Два Міядзакі обнялись
Цілком очевидно, що розробники Death’s Door надихалися двома Міядзакі. Звісно, йдеться про Хаяо Міядзакі – легендарного творця аніме і засновника студії Ghibli, та Хідетаку Міядзакі – автора серії Dark Souls і засновника From Software.
Хоча стилістика гри далеко не анімешна, настрої Хаяо Міядзакі відчутні і в самій суті гри, і подекуди в суто зовнішніх деталях. Скажімо, Керамічна Відьма ну аж занадто схожа на відьму з “Віднесених привидами”, та і їхні особисті історія перегукуються. Загальна тема Death’s Door – протистояння механістичного/егоїстичного підходу і природного плину речей, фокус на переживанні та прийнятті складних подій, настрій в стилі “з журбою радість обнялась” – це все також речі, які майже обов’язково присутні у роботах студії Ghibli.
А що ж запозичено з Dark Souls? Близько до початку гри ми опиняємося у своєрідній “іграшковій” версії Анор Лондо, оточеній цвинтарями – ніщо не нагадує? Другорядний персонаж Баняк, як формою своєї голови, так і власними бойовими здатностями, є промовистою відсилкою до Цибулевого Лицаря. І як і в Dark Souls, наша основна задача в Death’s Door – перемогти епічних босів і забрати їхні душі, продираючись крізь лабіринтоподібний світ і відкриваючи в ньому зручніші проходи на той випадок, якщо доведеться по ньому пройтися знову.
Звісно, в нашому світі майже все є переспівом чогось, що вже було, однак в Death’s Door так багато Міядзакі і Міядзакі, що аж цікаво, наскільки це зумисно.
Ворон-дослідник
Я ніколи не любив слово “бродилка” в контексті ігор, бо мені завжди не ясно було, що це за гра така, де просто треба “бродити”. Але напевно це достатньо підходяще слово для Death’s Door.
У грі ви матимете змогу знайти 4 альтернативні предмети зброї, окрім базового меча, в тому числі швидкі, але короткі кинжали та потужний, але повільний молот. Ваші додаткові здібності, необхідні для подолання різних видів перешкод, також можна прокачувати перемігши секретних міні-босів. Але насправді ця гра набагато більше про дослідження, аніж про бої. Принаймні мені пошук тих-таки секретних міні-босів здався і складнішим, і цікавішим за самі двобої із ними.
Так, двобої з головними супостатами в цій грі епічні, з ними буває складно і навряд чи ви переможете їх усіх з першого разу (особливо монстра Бетті з її купою вертлявих трюків). Деякі потужніші вороги заохотять вас використовувати розмаїїтя засобів із наявного арсеналу. Одначе, чесно кажучи, базового меча у більшості випадків цілком достатньо для перемоги.
На жаль, від прокачування нашого героя я також не відчув значної віддачі. Можливо, якби я НЕ розвивав його характеристики, мені було би під кінець помітно важче. Проте від того, як я зіграв, залишилося враження, ніби різниці між першим рівнем воронячої сили/швидкості/магії і максимальним нема або геть ніякої або вона доволі незначна.
Описані вище речі мені не завадили насолодитися грою, але вони однозначно свідчать, що Death’s Door – не для тих, хто в Dark Souls любив послідовно вкладатися в розвиток специфічного типу воїна, заточувати конкретний меч і відпрацьовувати до ідеалу конкретний удар. Це більш казуальна гра зі значно нижчим порогом входження. Вона про те, щоби вишукувати блискучі штучки, слухати настроєву музику і точити ляси з іншими дивакуватими істотами. …Наприклад, зі спрутом, який відчайдушно намагається прикидатися моряком-кулінаром, чиїм трупом він маніпулює, ніби маріонеткою. “О, привіт, мій сухопутний товаришу! Який чудовий день для користування двома ногами, чи не так?”, – говорить спрут, як істота, яка вочевидь не дуже розуміється на тому, про що зазвичай говорять сухопутні двоногі 🙂
Епілог
Я геть уникну спойлерів щодо основної частини гри – не стільки навіть тому, що хочу її залишити вам на дослідження, скільки тому, що хоча сказати пару слів про продовження гри ПІСЛЯ основної частини. Death’s Door – це одна з тих ігор, які мають доволі довгий епілог, не менш цікавий за все, що йому передує.
Деякі речі зміняться, в тому числі візуально. Прилетять загадкові сови. Раптом виявиться, що багато нібито декоративних елементів насправді мають своє застосування. Ви зможете прогулятися зі згаданим вище спрутом, перемогти додаткового боса і докопатися до суті того, як з’явилися “Двері Смерті” і вороняча контора.
Якщо вам хочеться ненапруженої і ненапряжної, але атмосферної і не позбавленої смислу гри, то Death’s Door – для вас.
Мінімальні технічні вимоги:
ОС: Windows 10 x64
Процесор: Intel Core i5-8250U (4*1800); AMD Phenom II X4 965 (4*3400) або подібні
Оперативна пам’ять: 8 GB
Відеокарта: GeForce MX 150 (2048 MB); Radeon R7 260X (2048 MB)
Місце на диску: 5 GB
Ігровимір! 