By Значущі світові події завжди ставали сюжетами для творчості. Колись це були книги, потім фільми, а зараз – ще й ігри. Ми знаємо багато ігор про війну та її наслідки: This War of Mine, My Child Lebensborn, українські The Point of No Return та Ukraine War Stories. Тепер до них доєднується One More Day — соціальний симулятор про життя волонтера.
Яким буде ще один день?
Команда називає One More Day (“Ще один день”) соціальним симулятором, в якому гравці опиняться на місці волонтера (чи волонтерки) в обложеному місті. Від забезпечення власного виживання вони зможуть перейти до допомоги іншим та, зрештою, до масштабніших речей — як-от порятунок слона з зоопарку під обстрілами чи краудфанд на Байрактар.
Гра орієнтована здебільшого на західну аудиторію, як інструмент для збору донатів. Команда вважає, що запропонувавши цікавий продукт, вони зможуть залучити більше доброчинців, аніж просто проханнями допомоги. За їхньою заявою, 30% від усіх прибутків та 100% внутрішньоігрових донатів будуть передані в українські волонтерські фонди.
Наразі One More Day готується до участі в Indie Cup Ukraine ‘22, виходу на краудфандингову платформу Спільнокошт і відкриття передзамовлень на Steam. Поки що команда показала тільки трейлер та декілька ігрових скріншотів. Роадмап на сайті гри обіцяє бету у грудні 2022 року та реліз у лютому 2023.
Припускаємо, що шанси у One More Day є. Приблизний прибуток найближчого (судячи зі скріншотів) аналогу гри за механікою — My Child Lebensborn — склав $1 400 000, а складнішої геймплейно, але ближчої за сюжетом This War of Mine — $24 000 000.
Команда
Серед розробниць і розробників є і новачки, і ветерани геймдеву. Багато з команди мають досвід понад п’ять (а дехто і понад десять) років та по декілька гучних тайтлів за плечима. Нам вдалося поспілкуватися з чотирма з них: геймдизайнером Сергієм Смєтаніним, аудіодизайнером та композитором Валентином Пархоменком, художницею Оленою Кононученко та консультантом з Unity Олексієм Афоніним.
Чому ви вирішили долучитися до проєкту?
Сергій:
Цивільному під час війни лишається небагато: піти у волонтери, задонатити кудись посильну суму і (найчастіше!) сидіти і перейматися. І останнє я страшенно не люблю. Зате люблю робити ігри. Тож коли з’явилася можливість натомість зробити гру, а ще й про волонтерів — я за неї схопився. І не планую відпускати.
Валентин:
До мене звернулися люди, з якими ми вже довгий час працюємо разом на іншому проекті, плюс не бачу причин відмовлятися від проекту, який має змогу створити додаткову поміч та збори грошей на ЗСУ.
Олена:
Я дуже хотіла взяти участь у розробці гри як художниця, та все ніяк не випадала нагода. А тут випала, та ще й компанія гарна — практично всі свої.
Олексій:
Долучився насамперед, бо вважаю що цікаві для користувачів продукти — найліпший спосіб залучати фінансування для нашої перемоги. Він набагато екологічніший ніж прохання допомогти за так, ми даємо щось взамін. Також якщо в мене є змога допомогти гарним людям з цікавою ідеєю — чому б ні? Ну й наостанок, я дійсно люблю свою роботу й радий займатися нею не тільки за гроші.
Які у вас очікування від релізу та готового продукту?
Сергій:
Я хотів би розповісти історію, яка нагадає, що завжди — навіть у найстрашніший час — є надія, поки ти не забуваєш про себе і про людей навколо. А тим, хто, на щастя, ніколи не зіштовхувалися з війною, показати, яка ж насправді крихка межа між мирним життям і всепоглинаючою бідою.
Валентин:
Хочу, щоб ми зробили невеличкий якісний пет-проджект (невеликий проєкт поза основною роботою – прим. редактора), і щоб це перетворилося на гарні донати та додатковий вплив на суспільство.
Олена:
Я б хотіла, щоби наша гра не дала про нас забути. Я пам’ятаю, як багато креативщиків — Медіасотня, Креативні сили тощо — об’єднувалися на початку війни та заповнювали соцмережі повідомленнями про війну в Україні. Мені здається, зараз потрібна нова хвиля, але в іншому вигляді. Від прямих повідомлень з фотографіями всі втомилися, хоча вони теж важливі. А все нове і свіже сприймається легше. Хай і на таку важку тему.
Олексій:
Сподіваюся, що цей продукт допоможе людям з інших країн краще уявити наш досвід на початку вторгення. Його дуже важко передати словами, але я вірю, що через гру вони зрозуміють, як саме ми це пережили. Багатьом це цікаво та помічно у саморозвитку. Ну і, авжеж, побувавши в “шкурі” волонтера, стане зрозуміліше, кому й навіщо допомагати, з’явиться емоційний зв’язок. Я сподіваюся, це допоможе гравцям набагато легше допомогати нашим волонтерам.
Що ви хочете вкласти у гру: які смисли, емоції, якості?
Сергій:
Я мрію, що, погравши, наші гравці посміхнуться, порадіють за свого героя і подумають: “А чому б і мені комусь не допомогти?”. Переходом за посиланням на благодійні фонди, чи годівлею сусідського кота, поки сусідка, в свою чергу, допомагає комусь іншому. І, можливо, хтось також допоможе і їм.
Валентин:
Вкласти хочу те ж саме, що і в кожен проект — звукова частина має бути продовженням “руки” наративного важеля. З приводу музики — це важка частина, бо зараз дуже складно щось взагалі писати, тим паче в саме таку гру.
Олена:
Я дуже хотіла передати справжні емоції. В мене була задача намалювати кімнату головного героя, де він проводить більшу частину часу. У “спокійному” стані вона нагадує мені мою дитячу — схожий ремонт, шпалери з квіточками, радянська шафа, в яку влізає все. Мені було приємно зануритися в ці спогади, і я намагалася передати емоції в малюнку. А у версію зруйнованої кімнати я вклала враження від знищеного Ірпеня, де мені довелося побувати після окупації.
Олексій:
Це буде насправді дуже нудна відповідь, бо я не дизайнер, й навіть не наративний дизайнер, я — технар. І я вважаю що можу допомогти гравцю НЕ отримати деяких емоцій, наприклад, роздратування, коли твоя улюблена гра в черговий раз неочікувано закривається на самому цікавому місці, зробити їх досвід якомога плавнішим завдяки високій швидкості відклику інтерфейсів, та авжеж, допомогти команді втілити їх мрію в реальність.
Ігровимір! 