Ctrl+S реальність: комп’ютерні ігри як музеї та заповідники

Тиждень тому світ сколихнула трагедія: запалав собор Паризької Богоматері. Стихія не завдала невиправної шкоди, але деякі елементи було зруйновано дощенту. Архітектори були в розпачі… допоки на допомогу не прийшла комп’ютерна гра.

Assassin’s Creed Unity: Гра-подорож.

У 2014 році світ побачила чергова гра з серії Assassin’s Creed – Unity. Відгуки на неї були дуже неоднозначними. Сюжетна лінія помітно “просідала”, копіюючи сама себе, а механіку позбавили багатьох вдалих елементів. Але те, що Unity справді вдалося – це локації. Ubisoft самі називали свій левел-дизайн в цій грі “стрибком віри”, адже вони ще ніколи не робили майже точну історичну реконструкцію міста. Центр Парижа був відтворений майже в масштабі 1:1, і для цього понад два роки вивчалися гравюри, карти та історичні документи (детальніше можна почитати про це тут). Але справа була не лише у зовнішній подібності: команда Ubisoft зробила все, щоби інтер’єри тих будівель, які збереглися, були точно скопійовані у грі.

Після пожежі у соборі Ubisoft не лише пожертвувала 500 тисяч євро на реконструкцію будівлі, але й запропонувала французькому уряду безкоштовно віддати моделі з гри. Незважаючи на те, що Франція відмовилася – у них були набагато точніша модель, побудована за допомогою лазерних вимірів – протягом тижня Assassin’s Creed: Unity був доступний для завантаження безкоштовно. Ubisoft прагнула дати можливість тим, хто ніколи не бачив собор Паризької Богоматері, помилуватися ним хоча би у віртуальному світі, адже реконструкція затягнеться на довгі роки.

Так, не найвдаліша, але дуже красива гра перетворилася на музей. Доречі, крім собору Нотр-Дам, там можна побачити інші пам’ятки Парижу доби Революції: наприклад, сумнозвісну Бастилію.

S.T.A.L.K.E.R. Чорнобиль без радіації

Ще однією грою-музеєм стала українська S.T.A.L.K.E.R. На початку, команда розробників планувала відтворити всю 30-кілометрову зону відчуження, проте задача виявилася надто амбітною, а реліз і без того затягувався. Проте численні подорожі до Зони, щоби на власні очі побачити і відчути атмосферу, десятки годин відео та тисячі фотографій стали у нагоді. У “Сталкері” (як вказано у FAQ) відтворено близько 60 відсотків справжньої зони відчуження навколо реактора. Розробники навіть опитували людей, які жили та працювали у Чорнобилі – і ті підтвердили, що місця виглядають дуже знайомо. Звісно ж, якщо прибрати мутантів та аномалії.

Зараз природа у зоні відчуження потроху бере гору над творіннями людських рук. Будівлі руйнуються, і, звісно ж, ніхто не буде займатися їх консервацією, навіть заради нечисленних туристів-екстремалів. За п’ять-десять років, Зона перетвориться на заповідник зовсім іншого штибу. Уже зараз, тікаючи від згубного людського впливу, туди повертаються види тварин, які майже не зустрічаються в інших місцях. А от можливість на власні очі побачити Чорнобиль та місцини навколо нього ми матимемо лише у серії S.T.A.L.K.E.R.

Brothers in Arms: музейні фото оживають

Створена у 2005 році, Brothers in Arms: Road to Hill 30 відтворює історичні події та місцини настільки реалістично, наскільки це взагалі було можливо тоді для гри. Розробники також особисто їздили до місць, які вони збиралися показати, відвідували усі музеї, копіювали старі фотографії та робили нові, і навіть спілкувалися з небагатьма очевидцями. Реалістичність вдалася їм настільки, що, крім численних відзнак за історичну достовірність, їхньою грою скористався History Channel у спецвипуску, присвяченому висадці в Нормандії.

Фани гри навіть з’їздили до Франції, щоби порівняти реальність із побаченим у Road to Hill 30 – і подібність просто вражає. Багато із місій у грі відображають реальні події: те, що здавалося нереалістичною примхою гейм-дизайнерів виявилося дивовижним збігом обставин, який справді стався під час висадки. Військовий історик, полковник Джон Антал, розказав їм про свою співпрацю з розробниками. Його історії лягли в основу сюжетних місій, а зброя та спорядження із музею були точно передані у ігрових моделях.

На щастя, французи дбають про свою військову історію, тому реальним експонатам нічого не загрожує – проте гра дає можливість більш глибоко (а ще й емоційно) зрозуміти страшні і славетні події висадки в Нормандії. Brothers in Arms не замінить візит до музею – але ідеально його доповнить.

Il est foutu le temps des cathédrales, le monde est entré dans un nouveau millénaire…

Музеям дедалі важче змагатися із індустрією розваг, що захопила світ. Історія без емоційного наповнення сприймається нудною та нецікавою, а творіння з каменю, металу й скла поступаються красою тим, що створені з пікселів та полігонів. Віртуальні екскурсії та 3D-панорами експонатів набагато доступніші за реальні візити, а науково-популярні передачі – за живі лекції екскурсоводів. Та чи справді проходить “епоха соборів”?

Ні! Має лише змінитися ставлення до них. Законсервовані пам’ятки мають знову ожити та набути нового емоційного смислу. Можливість взяти участь у історичних подіях та поблукати історичними локаціями (хай вбиваючи ворогів та виконуючи фантастичні завдання) створює емоційну “прив’язку”. Невідоме місце десь на іншому кінці світу стає “рідним”, де були, страждали, раділи і перемагали. Історичні процеси та причини подій стають зрозумілішими для тих, хто проводив безсонні ночі над тактичною картою чи ламав голову, як ліквідувати наслідки неврожаю та прибрати суперників за престол. Зрештою, ігри як практичні завдання для занять з історії вже не виглядають дикою ідеєю – з цього питання пишуться цілком серйозні наукові роботи.

Не варто чекати, допоки щось буде зруйноване і зникне назавжди, щоби згадувати його лише в іграх. Потрібно зараз – саме зараз! – змусити людей полюбити історичні місця, через ігри, квести, емоції. Можливо, тоді людству знадобиться відновлювати у віртуальному світі набагато менше загиблих місць. Бо їм просто не дадуть загинути.