By Steam знову утнув те, що так полюбляє робити останні пару років. З 1-го по 7-ме жовтня відбувся фестиваль ігор від маленьких студій – NEXT FEST – зі змогою для гравців у доволі тісних часових рамках пограти в безкоштовні демо-версії. Переважно йдеться про ігри, які нині ще не випущені або перебувають у дочасному доступі.
Фестиваль завершився і більшість із тієї безлічі демо-версій вже не доступні або перестануть бути доступними незабаром. Проте за минулий тиждень я скористався нагодою і побачив принаймні пару десятків із них. Нині ділюся з вами тими іграми, які сподобалися найбільше.
Endling – Extinction is Forever (“Остання – Вимирання назавжди”)
Це історія останньої на землі лисиці, яка намагається вижити і прогодувати своїх лисенят у непривітному і перепаскудженому людьми світі.
На перший погляд, у Endling нема нічого складного: треба за ніч знайти і зловити пацюка чи здибати якийсь інший харч і повернутися з ним до нори. Однак поруч із норою постійно ошиваються довбані люди, їжу з часом знайти важче, а дорогою від власне виживання вас можуть відволікати інші завдання, як-то пошук зниклого лисеняти. Мене особливо потішила нагода визволити з пастки сварливого барсука.
І за настроєм, і за ігроладом Endling – це суміш INSIDE і This War of Mine. По-перше, як і щойно згадані ігри, Endling є псевдо-трьохвимірною. Світ навколо нас об’ємний, але наша лисиця може рухатися лише за чітко визначеними стежками праворуч-ліворуч. Втім, часом вона може повертати на іншу стежку, і тоді перспектива трошки міняється, і світ від того нагадує сповнену деталями діораму.
По-друге, у Endling присутнє стійке відчуття, що світ загнувся. Якщо не весь, то принаймні значна його частина. Слово “вимирання” у назві гри – не випадкове. Люди скидають відходи у річку, не ясно взагалі нащо відловлюють останніх диких тварин і майже нічого не роблять для гасіння лісової пожежі. Наш з вами вид у цій грі показаний дебільними мудаками, якими ми насправді і є.
Tunic (“Туніка”)
В нашому списку ще одна гра про лисичку. Але веселіша за попередню. “Туніка” – це подорож невідомого лисеняти за скарбами загадкового острова.
Незважаючи на яскраві барви і ненав’язливу музику, це доволі типовий soulslike, тут є всі відповідні елементи: необхідність уважно розраховувати сили головного героя в бою, втрата накопичених багатств у випадку загибелі, відродження ворогів після відпочинку біля багаття святині, величезні боси-головоломки і пошук шорткатів (потаємних переходів, що спрощують і пришвидшують пересування ігровим світом).
Єдине, чого бракує – це похмурості. У місцевій каналізації замість виродкуватих потопельників на вас чекає достобіса смішний сухопутний восьминіг. Розробники заявляли, що гра буде легшою за типовий soulslike, але трясця, той восьминіг виносить нашого героя за три дуже швидкі удари.
Головна проблема “Туніки” – вона в розробці вже багато років. Я додав її у список бажаного ще влітку 2017-го. І за всієї приємності демо-версії, візуально я бачу приблизно все те саме, що розробник демонстрував на самому початку своєї роботи. Розумію, що дрібним студіям складно, але останнім часом ігри-довгобуди схильні спричиняти розчарування. З усіх сил хочу, щоби “Туніка” була хорошим винятком із цієї тенденції.
War mongrels (“Виродки війни”)
Мало кого можна здивувати клоном Commandos та ще й коли він присвяченій Другій світовій. Після кількох частин Commandos, трилогії Desperados і східного бойовика Shadow Tactics всі ігрові ходи і типажі вже легко вгадуються: ось відволікання патруля за допомогою годинника, а ось достатньо кремезний наш соратник, який може вбити одразу групу з двох-трьох ворогів.
Однак War Mongrels мене зацікавила своїм сюжетом та по-дорослому похмурим антуражем. Головні герої – дезертири Вермахту, які намагаються вижити і знайти причини для цього самого виживання в умовах Східного фронту. Гра намагається подати глибший погляд на ту війну. Нацисти тут не просто абстрактне зло, як це часто бувало в подібних іграх, і війна тут брудна і безмірно жорстока – це вам не пропагандистський плакат про героїчний героїзм.
War Mongrels також намагається по ходу познайомити гравця з реальними обставинами Другої світової, акцентуючи увагу на важливості Східного фронту у перемозі над нацистами. Для багатьох жителів Заходу це досі маловідома сторінка історії. При цьому ж, у грі можна знайти документи і довідки, які розповідають, що Радянський Союз отримував значну допомогу від США та Британської Імперії, тому казати, що СРСР самотужки переміг у тій війні, як це часто повторюють і в Росії, і раніше любили говорити у нас, теж неправильно.
War mongrels – один з досі нечастих приємних випадків правильної російськомовної озвучки без неприродних акцентів і очевидних помилок у будові речень. Щоправда, розмаїття реплік трошки скупе.
Нарешті, і це знову про озвучку. В англомовній версії одного з дезертирів озвучує Дуг Кокл – той, що голос Ґеральта з Ривії у “Відьмаку“.
Wytchwood (“Відьмин ліс”)
Веселенький на перший погляд квест швидко набуває похмуріших відтінків. Головну героїню – відьму, схожу на сову з котлом на голові – провідує диявольський цап і нагадує про угоду, згідно з якою відьма повинна принести йому 12 душ кривдників невідомої дівчини. Розробники обіцяють, що в грі матимемо змогу виступити суддею над цими грішниками.
Гра може похвалитися добре витриманим візуальним стилем і прекрасною фоновою музикою, яка розслабляє незалежно від подій на екрані.
Wytchwood зводиться до віднаходження або вироблення правильних предметів – іноді це чарівні зілля, іноді щось інше. За способом управління дуже нагадує Don’t Starve. Часом стаються загрозливі ситуації, але принаймні з демо-версії враження, що це таки гра про дослідження і пошуки, а не про битви.
Мені дуже сподобалося, що певні речі можна здобути по-різному. Скажімо, глечик для води можна знайти і у місцевого гончара, і виготовити самостійно. Дрібниця, але це ковток свіжого повітря серед багатьох квестів, які вимагають виконати певне завдання у дуже точний, часом контрінтуїтивний спосіб, вигаданий авторами.
Anno: Mutationem
Хай яким би не був бляклим Cyberpunk 2077, йому слід віддати належне бодай за те, що він дав добрячого копняка для відродження кіберпанкового сеттінгу та заохотив багатьох розробників, дрібних і не дуже, продукувати нові і часом доволі нетривіальні ігри.
Демо-версія Anno: Mutationem вражає не сюжетними розгалуженнями чи оригінальним ігроладом, а суто своїм графічним підходом. І я не про те, наскільки симпатична головна героїня, а про змішування двовимірної і тривимірної графіки, яка по-особливому передає естетику кіберпанку. Гра ділиться на розвідування локацій, діалоги та бойові сцени, в яких перевага надається саме ближньому бою. Цілком передбачувано, є хакерська мінігра.
Грі поки що явно бракує озвучки персонажів. Сподіваюся, її належним чином доведуть до ума.
Звісно, це не всі ігри, про які мені є що сказати по завершенні NEXT FEST, але цього разу я утримаюся від розповіді про розробки, які у мене викликали менш однозначні враження. Чекатимемо наступної нагоди подивитися нові цікаві демо-версії та, звісно, побачити повноцінні релізи ігор, які нині видаються багатообіцяючими.
Ігровимір! 