By Клуб “Ігровимір” бажає усім доброго здоров’я та сподівається, що цей карантин застав усіх вас підготовленими. Якщо ж з якихось причин ви не запаслися іграми, які точно відповідають атмосфері катастрофи і пандемії, настав час переглянути наш список та, звісно, зіграти!
Pathologic 2 (“Мор.Утопія”) – Ксеноморф Даніїл
Відкривши Pathologic 2, ви переживете декілька гарячкових, магічних снів і згодом опинитесь у центрі подій з епідемією смертельної хвороби у місті, що поступово втрачає зв’язок із зовнішнім світом і здоровим глуздом.
Оригінальна назва першої частини “Мор. Утопія” – це і відсилка на трактат Томаса Мора “Утопія”, який змальовує далеке ідеальне суспільство, і мор, який перевіряє цю структуру на міцність. Місто-утопія у степу десь посеред ніде, збудоване мрійниками на кістках легенд та Істот, древніших, ніж час. Це місто однозначно перебуває у конфлікті з природою.
Pathologic 2 – не продовження історії, а реінтерпретація. Якщо перша версія гри була дружня в плані часу, цілей, пріоритетів і, з деяким напруженням, ви всюду можете встигнути, то у Pathologic 2 ви розгублені і нічого не встигаєте, як і людина, яка б опинилася в реальному житті посеред зараженого чумою провінційного міста.
Існує таке правило, що коли у шпиталі хворих більше, ніж ліжок, правила змінюються. Лікарі змушені лікувати тих, у кого статистично більша імовірність вижити. Зараз, у час коронавірусу, ви можете чути такі історії з Італії. У Pathologic 2 ви будете таким лікарем і відчуєте їхній біль і жертви, і зусилля, і необхідність робити неприємні речі у битві з надприродною хворобою, що грає не за правилами і руйнує суспільство.
Попри увесь жах і хаос цієї гри, вона про активних людей, які з перемінним успіхом намагаються допомогти і боротися. Втрачають дух, знаходять знову і знову намагаються. Попри жах, попри хаос довкола, вони щодня рятують життя. Кидаючи виклик Піщаній Виразці, ви кидаєте виклик основам світоустрою. І ви маєте шанс перемогти і врятувати саме Життя. Невеликий шанс. Але за нього дуже варто боротися.
Pathologic 2 руйнує умовності геймдизайну. З вами граються. Глузують. Брешуть. Бреше навіть геймдизайнер. Не дружня, не розвага. Це мистецтво. І це абсолютно незабутні моменти і відчуття.
І тому я рекомендую цю гру тим, хто хоче чогось нового. Хто полюбляє мистецтво. Хто хоче зазирнути в те, чим можуть бути ігри, коли їх роблять в ім’я мистецтва. Тим, хто хоче набратися духу і зрозуміти, що відбувається, як може бути і як краще не робити. І, звісно, людям з міцною психікою.
They Are Billions (“Їх – мільярди”) – Канцлер ПДВ
Мало хто нині згадає, але колись у стратегіях реального часу був такий елемент, як розбудова бази. У ті древні часи планування власної бази і встановлення оборонних укріплень було важливим та приємним елементом гри. З часом розбудова бази ставала дедалі рудиментарнішою і оборонний стиль гри “у довгу” взагалі утратив будь-який смисл – аж поки не з’явився зомбіапокаліпсис They Are Billions.
За сюжетом They Are Billions, все людство переїхало у гігантські та водночас дуже перенаселені мегаполіси. Невідомий вірус, що перетворює людей на зомбі, поширився дуже швидко завдяки тісноті мегаполісів – цивілізацію було зруйновано. Залишки людства починають освоювати планету наново, утворюючи скромні колонії, основне завдання яких – вистояти перед наступами дедалі більших орд ходячих мерців та, дещо іронічно, створити простір для життя якомога більшої кількості людей.
Найголовніше, чого вчить ця гра: профілактика набагато простіша і ефективніша за лікування. Одна прогалина в частоколі або ж в цілому погане планування рубежів безпеки – і ваша база за пару хвилин перетворюється на новий осередок зомбі-зарази, навіть якщо у вас багато солдатів та добре укріплені усі інші підступи до колонії.
Гра тішить своєю стимпанківською стилістикою та чудовою ігровою механікою, але засмучує досить банальним, часом погано поясненим світом та вельми нудною кампанією. Проте в режимі “пісочниці” They Are Billions зараз є чи не найголовіншим промінчиком у жанрі стратегій реального часу. Це розвага, яка цілком заслуговує на кілька ваших вечорів.
Plague Inc. Evolved – Тортик Олег
Plague inc. Evolved – якісна стратегія, в якій ми в ролі хвороби намагаємося знищити людство. Розробники провели дуже серйозну роботу, давши нам до рук всі ці небезпечні клітинні і неклітинні форми живих організмів, продумавши їхні властивості, мутації, симптоми, які вони можуть викликати у людей, можливості поширення – і все це на достатньо складній і реалістичній світовій мапі. Ми маємо зважати на наші (тобто обраної нами хвороби) особливості, матеріальний стан країн і розвиток медицини, клімат і рівень санітарії. Все заради втілення остаточної цілі: загибелі всіх Homo sapiens.
Грати у Plague inc. Evolved завжди було таким цинічним, темним задоволенням. Ось ви обираєте “болячку”, називаєте її як вам заманеться (наприклад, ім’ям улюбленої тещі, “Христина Іванівна”) і розмірковуєте: “почати з північних країн чи з екватора? З Європи чи з Індії? Європа швидше рознесе нас планетою, але ж альтернатива – це потенційний цілий мільярд хворих з самого початку… А може Бразилія? Точно, ніколи не любив їхню футбольну збірну!”. І Христина Іванівна, яка спробує припинити існування роду людського, починає розповсюджуватися Бразилією.
І все це дуже весело. А потім ви закриваєте гру і вертаєтеся в реальний світ, в якому справжня епідемія за тиждень-другий спалахне в Україні, а вже зараз перед очима новини зі всього світу з кількостями постраждалих і інфографіками. І вам стає по-справжньому лячно.
Втім, може воно і на краще. Якщо хочете під час карантину не просто погратися, а справді полоскотати собі нерви – ласкаво просимо до “Plague inc. Evolved”. На додачу, в процесі ви стільки дізнаєтеся про хвороби, що по закінченню будете готові отримати диплом епідеміолога.
Dishonored (“Знеславлений”) – Канцлер ПДВ
Чума в Dishonored радше слугує тлом для багатьох інших речей: політичні змови, замовні вбивства, промислова революція із шаленим соціальним розшаруванням, корупція, організована злочинність, таємний культ поклоніння божеству хаосу. Але ключове філософське питання Dishonored крутиться саме довкола епідемії: чи це вона загострила найгірше в людях, які вирішили нею скористатися? Чи вона є лише одним з багатьох наслідків зла, яке живе в цих людях постійно?
Гра акцентує увагу на екології епідемії: чим більше ви вбиваєте ворогів – тим більше пацюки жеруть трупів – тим більше заражається містян (в тому числі ваших потенційних союзників), тим більше гвардійці вживають заходів безпеки в подальшому, і тим менш імовірно, що в наступній місії вам вдасться обійтися без убивств. Тому помста помстою, але ліпше – “Не убий!” (с). Ліпше вируби чи навіть відволічи і прослизни повз.
Низка різнокаліберних продовжень Dishonored, хоча вже не вражають так сильно, як оригінал, все одно цілком пристойно додають об’ємності багатому світу гри і змушують прагнути побачити навіть іще більше.
Головна слабкість – занадто очевидна бінарність у рішеннях, які приймає гравець. Кожна ваша дія досить чітко лягає в одну з двох корзин: “Порядок” або “Хаос”. І хоча кожна з цих категорій представлена тут нібито набором відтінків сірого, врешті-решт, перед гравцем цей вибір постає як вибір між добром і злом. Це трохи занадто банально і примітивно як для відеогри 2010-их.
Bloodborne – Канцлер ПДВ
Історія Bloodborne заплутана і залишає чимало простору для інтерпретацій. Однак її відправною точкою слугує зцілення від недугів – головний герой (або героїня) прибуває до міста Ярнам у пошуках своєрідної панацеї. Втім проблемою у грі є не стільки якась реальна чи вигадана епідемія, скільки самі ліки – чудодійна кров. Бачте, переливання цієї крові має купу побічних ефектів, більшість із яких гравець побачить на вулицях Ярнама в процесі проходження гри.
Bloodborne є творінням студії From Software, авторів культової серії Dark Souls. З ігрової та атмосферної точки зору, Bloodborne – це той-таки Dark Souls з кількома принциповими відмінностями: бойова система набагато більше заохочує гравця до агресивної, наступальної тактики; більшість доступної зброї мають два різні режими використання; у грі присутні опціональні безкінечні лабіринти; ресурс “осяяння” (який заміняє “людяність”) впливає на здатності ваших ворогів та вигляд ігрового світу.
А ще в цій грі справді багато стильного одягу!
Головна патологія у Bloodborne – його випустили як ексклюзив для PlayStation. Періодично з’являються чутки про те, що гру портують на ПК. Також подейкують, що невдовзі може вийти продовження, але поки що доступ до цієї шедевральної гри залишається обмеженим.
This War of Mine (“Це моя війна”) – Оракул Даша
Зараз люди змітають з полиць гречку та туалетний папір (а рис та паперові рушники лишаються поза їхньою увагою). Маски скуповуються та перепродаються за ціну ювелірних прикрас. Люди організовують чергування для доставки їжі під двері стареньким та скидаються на апарати ШВЛ для лікарень. Коронавірусна криза добре показала кожному з нас, what we are in the dark. Але що би ми робили, якщо нам насправді довелося б вибирати між виживанням та людяністю, здоровим глуздом та психічним здоров’ям?
This War Of Mine – гра, що розказує нам про випадкових людей, яких звела разом тривала облога міста Погорень – столиці вигаданої слов’янської країни Гразнавії. По вулицях ходять загони армії, повстанців та мародерів, відкриті площі прострілюються снайперами, а такі прості речі, як їжа та ліки, стають цінністю, набагато вищою за гроші чи золото. На поверхневому рівні можна подумати, що гра показує нам умови життя в найжорсткішому карантині – без можливості безпечно вийти на вулицю, з мертвою інфраструктурою та медициною, з “правом сильного” у якості єдиного закону.
This War Of Mine – гра, що розказує нам про випадкових людей, яких звела разом тривала облога міста Погорень – столиці вигаданої слов’янської країни Гразнавії. По вулицях ходять загони армії, повстанців та мародерів, відкриті площі прострілюються снайперами, а такі прості речі, як їжа та ліки, стають цінністю, набагато вищою за гроші чи золото. На поверхневому рівні можна подумати, що гра показує нам умови життя в найжорсткішому карантині – без можливості безпечно вийти на вулицю, з мертвою інфраструктурою та медициною, з “правом сильного” у якості єдиного закону.
Ігролад та механіка дозволяють грі бути складною – але рівно настільки, щоби не відволікати від головного: щоденних виборів, які доводиться робити гравцям. Віддати їжу хворому чи погодувати ту, що вночі піде поновлювати запаси? Поділитися ліками з сусідами, чи лишити більше для себе? Ми не завжди і не одразу бачимо наслідки свого вибору – правильного і неправильного тут нема. Просто, пізніше, ми можемо знайти тіло сусіда, з яким ми не поділилися, отримати подарунок від тих, кому допомогли. А наприкінці гри ми прочитаємо історії тих, хто пережив облогу Погореня – і саме тоді дізнаємося, наскільки вони змогли лишитися людьми. Одна й та сама людина може стати лідером своєї спільноти або агресивним наркоманом. Лише вам вирішувати, what they are in the dark.
Resident Evil/Biohazard (“Оселя зла/Біозагроза”) – Архімаг Марта
Говорячи про відомі ігрові зарази, неможливо не згадати про серію японської компанії Capcom Resident Evil, відому як Biohazard у самій Японії. Ми не рекомендуємо нашим читачам панікувати під час карантину, але якщо дуже хочеться, то ця франшиза запропонує вам широкий спектр приводів для переживань.
Окрім кількох потужних вірусів, що перетворюють людей на мутантів і зомбі, а інших створінь на потвор, тут є цілий набір аспектів, здатних задовольнити конспірологічні фантазії на будь-який смак. Гра пропонує вам і злу корпорацію Umbrella, яка прагне знищити більшість людського населення, і розробки таємної біозброї, якою і є Т-вірус та інші пошесті в іграх, і експерименти з людьми та штучним інтелектом, і таємні організації, і навіть викрадення дочок президентів та інфікування самих президентів з метою перетворення їх на слухняних маріонеток. Усе це приправлено добрячою порцією сімейної драми, де батьки проводять досліди на дітях, а діти перетворюють батьків на монстрів.
Як і в кожній порядній корпорації зла, засновники Umbrella мають “вищі мотиви” та всього лише хочуть звільнити людство від власної недосконалості, запобігти війнам, голоду, перенаселенню та глобальному потеплінню.
Ігролад RE змінювався з часом, оскільки серія існує ще з 1998 року. Починалися ігри від третьої особи, але останнім часом Capcom експериментує з шутерами від першої особи. Загальний жанр можна описати як survival horror i action-adventure. У більшості ігор гравцю потрібно вижити та втекти з інфікованих зон, по дорозі прихопивши загублених друзів/родичів/дочку президента, вбивши кілька (або багато) монстрів, мутантів і босів і, традиційно для Capcom, розв’язати кілька пазлів. Деякі сюжетні лінії обертаються навколо перешкоджання терористичним атакам або розповсюдження біозброї.
Зрештою, лише “основна” частина франшизи налічує понад 20 ігор, більшість з яких доступні на ПК.
Серія отримувала різні відгуки за історію свого існування, проте найновіші ремейки переважно схвалені критиками та фанатами. Останній було випущено минулого року, а наступний має вийти вже 03.04.2020 та має чудові шанси доповнити світові апокаліптичні настрої у період пандемії. Бета-тестування відкрито вже зараз.
Death Stranding – Ксеноморф Даніїл
Серія потужних вибухів антиматерії трусить планету, відрізає Америку від решти світу, знищує ледь не усі міста. Залишки людства ховаються у карантині в шматках міст та в бункерах. Світ наповнюється таємничими невидимими істотами, BT, при контакті з якими відбувається вибух кошмарної сили. А ще регулярно йдуть дощі, під якими усе старіє. Цю катастрофу називають Death Stranding.
Ви – портер, кур’єр, який хоробро доставляє вантажі і пакунки через гористі ландшафти, з’єднуючи людей і рятуючи життя. Таких небагато, але на них тримається світ. Ваша задача – Зробити Америку Єдиною Знову, пройшовши зі Сходу на Захід і з’єднуючи людей мережою.
Deus Ex – Канцлер ПДВ
Гра, в яку навряд чи хтось сяде грати сьогодні, оскільки вона справді древня – перша частина Deus Ex. Однак це знакова гра, оскільки вона була одним із перших “симуляторів занурення” (immersive sim) у тому вигляді, в якому їхні механіки залишаються і донині.
Сюжет Deus Ex розгортався у недалекому кіберпанковому майбутньому і був сповнений інтриг та теорій змови, багато з яких оберталися довкола вірусу Амброзія, що спричиняв у людей “сіру чуму”. Гра акцентувала увагу не на медичних аспектах епідемії, але радше на тому, як вона сприяла концентрації влади у руках невеликого кола змовників, серед яких і керівник американського відомства FEMA (якщо грубо, аналог нашої ДСНС). Враховуючи режим “тотального” карантину в Україні та пропозиції міністра МВС внести до Конституції опцію передачі влади між державними органами у разі смерті керівників держави, сценарій Deus Ex не такий вже і кіберпанковий.
Ігровимір! 
1 comments on “Ігри під час чуми”