Thronebreaker: Коронація слова

2 коментарів

Нільфгард удруге переходить річку Яругу та знову береться “цивілізувати” Північні Королівства. “Цивілізування” включає примусові переселення, рабську працю та геноцид. Однак цього разу CD Projekt Red пропонує гравцю не споглядати за черговою війною з нейтральним виразом обличчя відьмака, а приміряти на себе роль королеви, яка чинить загарбникам відчайдушний, майже безнадійний спротив. Ласкаво просимо до королівства Ривії та Лірії, де (поки що) править королева Мева!

Гру Thronebreaker можна умовно поділити на чотири елементи. Карткові битви, візуальна новела, розбудова військового табору і дослідження світу, себто бродіння по картах… по дуже і ДУЖЕ шикарно промальованих картах!

Thronebreaker-Lyria.png
Найбільша цінність Thronebreaker – це історія, але зіграти варто бодай заради краєвидів

Під час кампанії ви зможете відвідати сонячні луки і спалені війною поля, засніжені гірські вершини і болотяні долини. Кожна карта неповторно передає атмосферу свого регіону.

Картярська сага

Складність, навіть болючість моральних дилем тут витримана в найкращих традиціях серії “Відьмак”: однозначно кращого або гіршого варіантів зазвичай немає.

Скажімо, місцевий коваль під час нільфгардської окупації був колаборантом і кував зброю для окупантів, але використав свою посаду, щоб знизити рівень свавілля імперців і допомагати жителям міста.

  • Відпустити його – значить потурати можливим майбутнім колаборантам.
  • Стратити його – якось надто радикально, враховуючи його турботу про місцеве населення.
  • Засудити до побиття батогами – він житиме довго, але стане інвалідом і, ймовірно, це гірший варіант покарання, ніж смерть.

Іноді наслідки доступних альтернатив очевидні, іноді – абсолютно ні. Іноді наслідки негайні, але нерідко плоди ваших рішень дозрівають аж під кінець розділу чи навіть через розділ. Іноді вони відчутні і глобальні, іноді не значать взагалі нічого. Іноді ваші радники даватимуть влучні підказки, але часом і спантеличуватимуть вас. Тобто все як у реальному житті.

Thronebreaker-Novel
Мева у цілому милосердна, але її гніву щодо загарбників та зрадників немає ніяких меж

Звісно, це помітно менша, простіша гра, ніж той-таки The Witcher III. Дуже глобальних розвилок на сюжетному шляху тут немає – зрештою, головна героїня не є “білим аркушем”, у неї виражений свій характер і є певні принципи, відтак багато потенційних дилем для неї давно вирішено.

Часто питання полягає суто в тому, втрутитися чи не втрутитися у хід подій. І в таких ситуаціях втручання майже завжди доречне. В окремих випадках буває навіть дивно, чому автори гри дають якусь альтернативу гравцю взагалі. Скажімо, після тривалих пошуків групи контрабандистів королева може відмовитися від наступу і дати їм втекти. Але в чому смисл такої опції?

Втім, до честі авторів, поза кількома подібними дивними епізодами елемент вибору втілено у грі дуже органічно. Він справді дає змогу відчути себе у шкурі політика і монарха, якого доля встромила у надважкі умови.

Thronebreaker-Witcher
Геральт грає лише дуже коротку, епізодичну роль, і це добре, адже ми маємо більше часу подивитися на цей чарівний світ очима інакших персонажів

За яскравістю другорядних персонажів, за рівнем драми та інтриг історія лірійської королеви нічим не поступається сюжетам попередніх “відьмацьких” ігор. А за якістю написання діалогів та текстів, які начитує оповідач, Thronebreaker може впевнено позмагатися із трилогією Banner Saga.

З журбою радість обнялась

Я завжди любив книги та ігри про відьмака Геральта зокрема за те, як вправно вони жонглюють емоціями читача/гравця. Не так багато речей у цьому світі здатні мене по-справжньому розчулити чи щиро насмішити, але “Відьмаку” вдавалося і перше, і друге, і мало не водночас.

Королева Мева переживає тотальну катастрофу – своєї сім’ї, своєї держави, своєї цивілізації і свою власну. Її шлях вистелений зрадами і нелюдською жорстокістю війни. Але попри всю цю похмурість у грі чимало гумору.

Ближче до фіналу Мева перехоплює контроль над нільфгардським друкарським пресом, якщо гравець вирішить використати машину пропаганди, то на великій карті з’явиться чтець, який повідомлятиме правдиві новини про воєнні злочини імперського війська. Однак серед іншого цей чтець оголошує, що імператор Нільфгарду є самозванцем-рептилоїдом.

Thronebreaker-Banner
Знайомий краєвид… якщо ви знаєте, про що я 😉

Окремої відзнаки варті “писанки”, які обстьобують з півдюжини інших ігор. На певному етапі військо Меви вступає у бій з надзвичайно огидним чудовиськом на болоті. Армія виснажена і зіткнулася з майже безсмертним ворогом. Але тут раптом оповідач починає коментувати ходи, цитуючи цинічні фразочки іншого оповідача з тяжкої та депресивної Darkest Dungeon. За всієї напруженості моменту, той, хто грав у Darkest Dungeon, навряд чи зміг би стримати посмішку.

Гра та сама, правила інакші

Бої та і взагалі більшість випробувань в Thronebreaker передано картковою грою GWENT, яку вперше представили у The Witcher III Wild Hunt, а згодом і у вигляді окремої онлайн-гри.

Я щиро тішився, коли GWENT вийшов як окрема гра. Але – як і у багатьох онлайн-ігор – у GWENT є одна велика проблема: в неї грають здебільшого ті, хто витрачає на неї багато часу, а відтак грає майстерно. Середнякових чи, тим паче, слабких гравців там обмаль, тому це просто не та гра, де можна задля відпочинку пару разів на місяць “перекинутися в карти”: або ти жостко рубаєш, або не граєш взагалі.

Thronebreaker значною мірою вирішує цю проблему. Якщо вам подобається GWENT, але з матьорими майстрами змагатися не охота, Thronebreaker – це нагода награтися і натренуватися.

thronebreaker-Battle.jpg

Можливо, після проходження кампанії ви навіть захочете пограти з живими людьми в онлайн-GWENT, як це сталося у мене. Але пам’ятайте: правила цих двох версій гри мають відмінності. В Thronebreaker для роботи спеціальних умінь кожної карти значно меншу роль грає вибір ряду (ближній чи стрілецький). І якщо у звичайному GWENT сила карти 10 – це вже солідно, то у Thronebreaker чи не половина усіх карт мають такий показник сили.

Звісно, це все дрібниці порівняно з тим, наскільки обидві версії гри разюче відмінні від тієї першої, що була у The Witcher III.

Колода королеви Меви має вдосталь карт, щоби пробувати різні тактики. Однак, звісно, за час кампанії (у мене вона зайняла близько 40 годин) грати приблизно одними і тими ж картами (а особливо – проти одних і тих самих ворогів) трохи набридає. Скажімо, без партизанів, які кидають коктейлі Молотова, протистояти Нільфгардцям – невдячна справа. Але коли ви користуєтеся партизанами, протистояння полегшується настільки, що почуваєш себе чітером.

Thronebreaker-Bomber.png

Більше за звичайні бої мені сподобалися головоломки – це також карткові розклади, однак функції карт, задіяних у таких шарадах, суттєво змінюються. Та і завдання специфічні – не просто набрати найбільше очок сили, а знищити конкретного ворога або перемістити певну карту у певну точку. Спершу мене це напружувало, бо доводилося щоразу наново розбиратися з правилами, але під кінець гри кожна така головоломка тішила дедалі більше: через них розробники показали, як GWENT можна перетворити на гру типу три-в-ряд або навіть на Magic The Gathering.

Thronebreaker-Puzzle.png
Головоломки, на відміну від боїв, змушують ретельно стежити за поведінкою карт і рахувати

В цілому ж, карткові бої означають високий рівень абстракції і зумисне розмежування сюжету й ігроладу. Історія і гра рухаються ніби й разом, але ніколи не беруть одне одного за руку.

Суперечність між ігроладом та сюжетом у Thronebreaker відчувається найбільше через ресурси – дерево, золото і новобранців. Наприклад, оповідач каже нам, що армія Меви постраждала від хвороб і виснажливої дороги через болото, але число новобранців і бойових карт у мене було в цей час вищим, ніж будь-коли раніше.

Thronebreaker-Camp
З кількох скромних шатрів табір виростає до цілого військового містечка

Річ у тім, що немає значення, скільки ваших карт побито під час окремого раунду – ви їх не втрачаєте. Можливо, гра була би занадто складною, якби механіка втрат була передбачена, але за актуальними правилами гравцю під кінець кампанії немає на що витрачати ресурси.

Вже після 100% вдосконалення табору, щедрих пожертв задля підйому моралі мого війська і створення по парі карт кожного можливого підрозділу, я зібрав іще понад 50 тисяч золотих, понад 10 тисяч мір дерева та під тисячу новобранців. Цього вистачило би на 5 повноцінних колод! Я міг би заснувати нове місто – але такої можливості гра не дає.

Thronebreaker-Landscape
Махакам – найкрасивіший край Північних королівств

Але всі ці “недосказаності” ігроладу не здатні всерйоз нашкодити враженню від гри. Найбільша цінність Thronebreaker – це її сюжет і запаморочливо прекрасні краєвиди. Ця гра показує, що світ “Відьмака” вийшов далеко за межі Геральта Ривійського і навіть за межі кола його друзів. Світ Північних Королівств, островів Скелліґе, Нільфгардської імперії та всього, що від неї далі на південь – великий, розмаїтий і багатий на історії та унікальних персонажів. З них усіх у GWENT зібрано уже шість колод по понад сотню карт кожна. Я дуже сподіваюся, що CD Projekt продовжать творити на основі цього матеріалу нові ігри.

2 comments on “Thronebreaker: Коронація слова”

  1. Дякую за класний огляд на чудову гру. Захопливий сюжет, цікаві персонажі, дотепний “відьмацький” гумор, красиві краєвиди (а панорами які), тактика, головоломки – і звісно, Гвінт 🙂 Недарма на релізі я залипав у “Thronebreaker” (чи “Wojna krwi”) до пізньої ночі!

    Вподобано 2 people

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s